After. Епізод 1. Це моя вина...

---

Я досі згодую цей день, день початку кінця...
  В той час я працював в НДІ "Енергетик" імені Валиневського був молоди але досить перспективним вченим, по крайній мірі мені так говорив мій колега Олег Бурченко. І справді, наша команда була настільки продуктивною що нам надали окреме приміщення для вивчення досить небезпечного явища "Енергії ядра". Вивчення даного феномена йшло досить швидко, але коли влада почала цікавитись нашими дослідженями на фоні енергетичної кризи, все різко змінилось. З нас почали вимагати любим методом відкрити альтернативу сучасним електростанціям, а інекше повний розпуск нашої команди. Саме гірше що на той час я мав ідею як получати енергію з ядра Землі, так званий проект "Надія на завтрашній день" я в той час не знав, що саме я знищу ту надію...
  Сьогодні вже восьмий день як я не сплю, від кави в нашому кафе при інституті я ще більше хочу спати що вони туда кладуть? Навіть мені це не відомо. Ось і під'їхав Олег на свому старенькому волосипелі. Обличе в нього було бліде, а очі сумні. Невже служби досі не можуть від нього відстати?
  - Вітаю колего, чому ви так зблідли, як аспірант після експерименту №34?
  - Ну що ж професор, сьогодні мені не до жартів, до мене сьогодні знову завітали люди з СБУ і сказали що сьогодні ми повинні закінчити експеримент, якщо ж ми цього не зробим то в кращому випадку наше фінансування припиниться, а в гіршому... розстріл.
  - Друже, ми не можем спішити, я ще не розрахував глибину буріння, ми навіть не знаєм наслідків наших ігор з природою, послідні геотермальні заміри не можуть не насторожити.
  - Але професор, сьогодні повинні приїхати з комітету нац-безпеки.
  - Як? - несподівано я підняв тон, - я ж наголошував, що ми будем працювати тільки незалежно від інших відомств! - більше за теперішню владу я міг ненавидіти тільки ці перевірки з комітету, приїжають люди наброні з вулиці які навіть не догадуються, що ми тут досліджують і вирішують виділяти нам гроші чи ні.
  - Професоре! Як я радий вас бачити! - а от і подібна людина, голова комії нац-безпеки Ігор Романович Філемонов, досить слизька людина, точніше сказати щур, він давно має на мене зуб, знати б за що, але мені вс
е ж таки прийдеться з ним привітатись.
  - Вітаю, Ігор Романович, з чим до нас завітали?
  - Прошу вас, звіть мене просто Ігор.
Культурою від нього так і віє...
  - Ви знаєте чому я тут - голос його став серйознішим, - сьгодні у вас останній день показати щось цікаве.
  Ми тут на клоунів схожі? Ледь не стримався я.
Я розумів що вибір в мене не великий, як не крути установку прийдеться запустити, треба швидче це закінчувати, подумав я і звернувся до Олега:
  - Друже, проведи наших гостей до установки.
  Приміщеня було величезним ізнаходилось в підвалах інституту, це все було працею послідніх років, моє творіння, я вірив що в цій машині закладено шматок моєї душі.
  - А що це? - обізвався Філемонов, - в цей металобрухт ми вкладаєм гроші?
Добре що мене стримав Олег, а то експеримент б закінчився трішки раніше і з іншими наслідками.
  - Почекайте трохи, і все самі побачите - заспокоївся я.
От і зайшов голова нашого інституту, Богдан Васильович Іонов.
  - Ну що ж, бур підключино до електропідстанції, можна починати.
  - Гаразд, але спочатку розповім про процес добування.
  - Можна якось це швидче зробити? - і знову це щур обізвався...
  - І справді, наші гості досить зайняті, так що професор можна й прискорити доповідь - навіті Богдан Васильвич прогнувся під цими кабінетними щурами.
  Трішки помовчавши я почав:
  - Суть даного експерименту це просверлити земну кору аж до ядра, отримавши при цьому незкінченне джерело енергії...
  - Все, цього достатньо - скільки я повинен терпіти цю неповагу зі сторони Філамонова...
  - Пройдіть будь-ласка за захисний екран - ледь стримуюсь я.
Пора вже це зекінчувати. Не вагаючись я запустив бурову устаневку і чекав.
  - За даними системи бур дойде до ядра за 3 хвилини - боязьким голосом сказав Олег.
Я відчув легкий поштовх, але не надав цьому уваги.
  - Дві хвилини.
Це був вирішальний момент, забув про все, про те хто я, хтоці люди, це був початок моєї слави, можливість стояти поряд такими людьми як: Енштейн, Тесла, Менделеєв...
  - Бур дістався ядра.
  - Запускаю генератори - без страху потяну я важіль.
  Наступне що я відчув це потужний землетрус, всі впали на підлогу, підвівшись я побачив що аспірант Віталік втратив свідомість підбігши до ньго я поміти що датчики показували занадто велику напругу на батареї.
  - Що відбувається? - прокричав Філемонов, негайно припиніть це!
  - Професоре! Виключайте це, негайно! - от і Богдан Васильович обізвався.
Але я не зміг відповісти, відбулась друга хвиля, по стінах пішли тріщини і нарешті включився сигнал тривоги.
  - Олеже виводи звідси всіх! Бистро!
Він тільки кивнув, як його покрив пил, я вже нічого не бачив, тільки панель керування. Потрібно було вимкнути генератори, як тільки я потянув за важіль мене вдарило струмом...
  - Професоре! прокидайтесь! - я розплющив очі і зрозумів що мене розбудив Олег.
  - Де всі?
  - Я їх вивів, вставайте потрібно виходити.
  Підвввшись я побачив що на панель впала балка, і вимкнути бур тепер неможливо.
  - Бистіше пішли до виходу!
  Все навколо падало, ламалось, тектоніні рухи не припинялись. і ось біля виходу з підвалу Олегу придавило ногу, я обернувся а на нього вже впала стіна, скільки б я не пробував не зміг підняти її, вихід також почав валитимь, я розумів що іншого шансу вилізти звідси я б не мав.... це було жахливо, я досі пам'ятаю це... я втратив, колегу а саме головне, друга...

  Ці спогади досі не дають мене спокою, навіть тепер, через 5 років якартаю себе за це. Але зараз все змінилось, цивілізація знищена, після того експерименту на Землю почали падати дивні метеори які принесли до нас різні хвороби від яких всі живі істоти почали змінюватись. Хоча, в мене є проблеми й важливіші, після того як я відбився від щурів-мутантів в каналізації, в мене лишилось тьльки 2 барабана з набоями до мого саморобного револьвера, зробленого ще на базі виживших в Калинівці, хоча тепер це сектор №768. Фляга вже майже пуста, а щура я з'їв ще зранку, Пора вилазити з тунелів. От і вихід, підпригнувши я зачіпився за драбину і поліз, хоч і не знав де вилізу, чи то буде табір мародерів, чи взагалі "червоний дим" яке то тепер має значення.