After. Епізод 2. Новий день.

---

Все ж таки добре що я помилився і виліз на окраєні лісу. Тут було тихо, занадто тихо. Ще 4 роки назад якась нечисть винищила всіх співучих птахів, зостались тільки ворони і скроли. Скроли ще донедавна були безпечними, еле коли вони осилились в "трупній ямі" яку викопали місцеві канібали, то почали нападати на людей. Після останньої зустрічі з ними я втратив три захисні пластини на лівій руці. Що вони таке, можна тільки здогадуватись, чи то великі кажани з клювом, чи птахи без пір'я з кігтями на кінцях крил. Краще б з ними мені не зустрітись, тим більше за 2 години зайде сонце і вони проснуться. Ззаді було "спорове місто" без захисту туда краще не лізти, тому краще піду в ліс. Зразу згадувались старі ліси з звичайним деревами, а тепер що? Більшість дерев просто вмерли, не змогли прижитись до нового клімату, більш стійкі мутували, кора покрилась якоюсь чорною смолою а листя стало твердим як камінь і сірим як туман. Але саме головне це рослини не наші, не земні, ті які прилетіли з космосу, чи їх закинули нам? Але хто? Ось доречі "повзуча колючка" досить небезпечна рослина, чи навіть не рослина... Не в цьому суть, головне що ця зараза маскується під земну живність нарощуючи її на щупалеподібних кінцівках і коли жертва наступає на них то воно затягує її в центер, де знаходится мішкоподбний рот-шлунок. Але й справитись з ними не настільки важко,просто кинувши взривпакет або гранату в шлунок, навіть не попавши воно саме затяне вибухівку. Так як в мене нема нічого подібного я просто обійду, кидаючи поперед себе камні щоб не попастись.
  Обійшовши "колючку" було вже помітно невеличку галявину з будівлею в центрі, довго в ній нікого не було, ні барикад ні радіо-антени. Тільки от двері були відкриті при тому що вікна відносно цілі, і це насторожувало. Діставши з кишені пістолет, я повільно дивлячись під ноги почав рухатись в бік дверей. Підійшовши до входу з приміщення донеслись тихі але дивні звуки.Сонце майже зайшло, тому в мене було два варіанта або лишатись в лісі відбиваюсь від скролів, або побороти страх і зайти всередину.
  Дарма я вибра другий варіант, як тільки я ступив на поріг мене щось схопило за ногуі потянуло в темноту... Зі страху я випустив барабан в тінь що рухалась по приміщені, і як тільки я схопився за запасний барабан на мене наскочила та тварь. Це була істота з досить довгими кінцівками і досить, зараза, сильними а головне що я замітив це рога на голові. Як я б не намагався дістати хоча б ніж, всі спроби були марними... і от-от він мене вкусить, як в двері вбігає постатьв бронекостюмі з дробовиком і як всаджає дробь в гада, хоч він і не здох, зато втік швико.
  Мій рятівник ще трохи постояв, а потім підійшов до мене і тримаючи під прицілом спитав:
  - Ким будеш, другом чи ворогом.
Я довго не думаючи дістав металеву пластину, яку ми в наш ч називаєм паспортом.Він подивився і сказав.
  - Так ти з сектору №782?
  Подавши мені руку я схопився і підвівся.
  - Так, там все написано.
Він посміхнувшись, підійшов ближче.
  - Як там поживає ваш завгосп Горум?
Я здивувавшись глянув на нього і опустивштїи очі сказав:
  - Вбили його, ще пів року назад при рейді мародерів.
  - Знаю я - промовив він і зняв захисну маску, - тепер вірю я, що ти з 782го.
Його лице мені здавалось знайомим, скоріш за все він заходив до мене в майстерню.
  - Що ти забув так далеко від свого сектора?
  - Я раніше жив в секторі №819,ще до катастрофи, хочу найти своїх рідних і близьких.
  - Ну, це мало ймовірно - задумався він, - після "Чорного дня" звідси всі втекли, епіцетер всежтаки, але це твоя справа.
  Чи то моя вічливість, чи його серйозність не дозволи його спитати, я так і не дізнався про нього нічого.
  Він відійшов від мене і підняв мій револьвер, оглянув і віддав мені.
  - Надійна конструкція, ось тільки не точний і малозарядний.
  Ну так, що ще могла сказати людина з багатозарядним, рожковим дробовиком, я б з таким також скептично на звичайні револьвери дивився.
  - Іншого нема, -скептично подивившись на нього, сказав я.
  - Що ж з тобою робити? Зранку вирішим.
  - Давайте тоді я стану в караул а то не дай бог, та істота вернеться.
  - Навіщо? - з посмішкою глянув він на мене і дістав з наплічника концервну банку, - в мене ось це є.
Він що паштетом задурить того монстра чи що?
  - Та тварь, біс по-нашому, має чого боятись, а тепер закрий ніс, - сказавши дістав він ніж і відкрив банку...
  То був жахливий запах, навіть з закритим носом запах почав виїдати очі, я вже думав вибігти з дому але він спинив мене.
  - Жахливо правда? - ще щиріше посміхнувся він - це фекалії туші, рідкого мутанта, так от біси їх як смерті бояться.
  Він ще довго сміявся, а я задумався, що ж це за "туша", що їх ті рогаті бояться.
  - Посміялись і хватить, пора спати.
  Я ще довго не міг заснути, просинаючись то ві вою кровавих псів, то від крику скролів, а він...він за 5 хвилин уже так хропів немов сам не з цієї планети, але все ж таки я заснув. І снився мені як завжди Олег,і те як я не зміг його врятувати, а саме головне що це все через мене.
  Проснувшись я помітив що того хлопця вже нема, а біля тієї банки стояли пістолет-автомат з коробком набоїв і запасним магазином, карта з координатами найблищого сектору під номером 789, він я виявилось був на півдні звідси. Я взяв це все а збоку ще стояла перепустка на псевло якогось Кажана в сектор №800, навіщо мені він, байдуже може й пригодиться.