After. Епізод 3. Болото.

---

Пора вже виходити, дні тепер короткі тай провітритись бід туші вже пора. Дивлячись по карті тут є пару кислотних болот, за якими пряма дорога на сектор №789. Не довго думаючи склав я карту зарядив подарок і вирушив. Йду я по стежці, й раптом помічаю "мисливця" не самий кращий попутчик для мене.
Мені ще в секторі №782 в барі "Одесса" від одного дігера слухав історії про цих істот, хоч дігер був на підпитку але я зросумів саму суть. Мисливці або по научному Гуманоїди з гіпетрофною кінцівкою, як я це вимовляю... висока людиноподібна істота такого ж зросту але трошкі змінена, матінка-природа зпростила майже всі процеси життєдіяльності, такі як дихання і харчування так як легенні напряму мають отвори для дихання на тілі, а ротова порожнина знадиться зразу на животі. Жахлива картина, особливо пугає ще 2 фактори, те що в них досконалий слух зір і нюх, а головне, їхня рука... Коли вони просто пересуваються то вона звисає аж до землі, так при полюванні вона може видовжитись в 3 рази. Будь хто підійде до їхньої домівки, чи то болото, чи підземне озеро, неражається на небезпеку, так як мисливці засідають у воді і чекоють на жертву і як тількихтось підійде, зразу хап, і все. Так наш сектор втратив 3 бійців ельтного батальйону.
  Саме гірше що я досі пахну тушею, і тьльки Бог знає як на це відреагує мисливець. Повільно повзучи через траву я й не заміти що підповз аж до кислотного болота, треба обійти його поки не пізно. І раптом пролунали постріли десь там на півдні, там куди я збирався. Ось тепер тлй мисливець побіг туда , але радіти було рано, із під води виліз ще один мисливець і дивився він прямо на мене. Не знаю що зі мною тоді сталось, але відскочив я саме в той момент коли його рука протянулася до того місця де я лежав, і не думаючи я всадив в нього дві черги. Чи папав, я не знаю але на місць де була його голова залишилась тільки чорна пляма, яка ледь-ледь відрізнялась від води. На жаль це був не кінець, з лісу вже вибіг той перший мисливець і в короткій руці в нього була людина, скоріш за все вже мертва. Ось тепер справді настав час втечі, різко підвівшись я побіг навколо болота. Хоч ці тварі і з великою рукою, але бігають гірше нащого брата, тим більше з жертвою в іншій руці. Бігучи я вже не думав чи виживу, а як буду розказувати в барі під сто грам, як жадібність мутанта врятувала мені життя. Як долею написано я відірвася і вибіг на грунтову дорогу. Не збиваючи темп я біг в сторону блокпосту який виднівся вдалині.
  І ось я тут, безпека, нарешті.
  - Стій, хто йде? - з будки почувся крик.
  - Механік я, з сектору №782 - піднявши руки сказав я.
  - Навіщо прийшов сюда? в нас є механік.
  - Я тримаю дорогу на сектор №819.
  - Так ти самогубець? - пролунав ще один голос, - командування заборонило пропускати когось.
  - Чого б це? - злосно але водночас стомленно сказав я.
  - Погіршення ситуації з мародерами...
  Раптом вибіг той самий мисливець, я бігом до будки, а мені звідти:
  - Пригнись дурак!
  Я пригинаюсь а надімною крупнокаліберний кулимет, і пішли такі черги що я вже нічого не чув, зате тепер я вперше побачив труп мисливця. з бутки зразу вибігли двоє в камуфлоні, перший одним рухом відрізав сухожилля з руки а другий придивився до жертви мутанта, і крикнув іншому:
  - Гострий! Підійди сюда.
  - Що вже сталось?
  - Здається новобранець знайшовся...
  - Ти впевнений?
  - Так, точно.
  Той перший зразу до мене, і злосно запитує.
  - Бистро кажи де ця мразь напала на тебе?
  - Так біля боліт, він скоріш за все зловив вашого друга на схід звідси.
  - Тепер слухай, з бази виходило двоє, один тут - на хвильку замовкнув, - якщо приведеш другого - пропустим.
  - Або хоть паспорт принеси... - добавив другий.
  Що мені робити, до гадалки не ходи, треба ж провізії набрати, і без вагань відповів:
  - Гаразд, кого хоть шукати?
  - Псевдо Шофер, був в камуфлоні як і ми, не сплутаєш.
  - Води хоть дати можете?
  - Вернешся з Шофером, дамо.
  Крикнув він і зачинив двері, обернувся я і пішов, а за 5 метрів відійшовши до мене підбіг той другий і дав флягу, сказавши лиш:
  - Постарайся найти його, я вірю що ти зможеш.
  Ох не люблю я, коли на мане покладають такі завдання, але що ж робити, в сектор мені потрібно потрапити. Доведеться йти шукати цього Шофера.
  Як тільки я вийшов з зору вояк, зразу ж дістав з кишені пістолет подарований тим незнайомцем і відкрив наплічник. Треба ж було підготуватись перед тим як лізти в ті хащі, а то хто зна, що мене там очікує... Ну не бар це точно, посміхнувся я і почав рахувати набої.
  - Так, корбка на сто набоїв це добре, але нехай краще в наплічнику полежить.
  - А що ж я на болоті настріляв? Ага, зосталось 23 набоя, не погано, але все ж таки перезаряджу.
  - Тепер можна й повоювати.
Я вже давно розмовляв сам з собою, провівши місяць в каналізаціях це єдине що рятувало мене від повного божевілля.
Пройшовши в сторону де були чутні постріли я пбачив в далечі "спорове місто", ще до недавна там мешкали люди, а тепер тільки ця нежить. Справа в тому, що в подібні місця почали падати метеорити з юивним видом грибів, які випускають спори і паразитиють в мозку нещастного, але це ще на саме найгірше, за декілька днів жертва уже сама починає поширювати вірус. Люди вже давно здогадався що з цими метеоритами щось не так, адже вони падають тільки в густо заселених тереторіях і тому на будівлях секторів ми почали встановлювати ракетні установки з запальними сумішами.
Ще дуже радує той факт, що заражені не відходять від метеорита на велику відстань. Одного рау я допомагав вивести таку істоту в лабараторію, так як тільки ми відійшли на двадцять метрів від міста вона померла, без конвульцій, без криків, просто вмерла. Таке відчуття що її просто відключити від живлення.
  Як тільки я підійшов до місця де відбувалась стрільба, то побачив автомат. Лежав він в біля відкритого люка. Поблизу нікого не було, підібравши автомат і гільзи я пішов дальше, як раптом почув крик:
  - Ей, хто там? Допоможіть! Я в люк провалився!
  Подивившись в люк я побачив худого, блідого і досить брудного хлопця в камуфляжі.
  - Ти Шофер?
  - Так, а ти хто?
  - Я? Тепер здається твій друг. Твої друзі з блокпосту відправили мене за тобою.
  - Дякувати Богу, ну що ж витягуй мене.
Добре що я ношу з собою мотузку, ніколи не знаєш коли вона пригодиться. Розплутав її і потроху почав опускати в люк.
  - Обв'яжись мотузкою, а я тебе витяну.
Не встиг я договорити як зі сторони лісу прлунав вий. Це були "кроваві пси", саме їх нам зараз бракувало.
  - Знову вони - пролунав голос з люка, - якусь піротехніку маєш?
  - Нема, тільки пістлет.
  - Ні, брате, цим їх не відпугнеш - пару секунд помовчаши він щось вийняв з розгрузки і кинув вверх, - Лови гранату!
  - Добре що вона хоч з чекою, - посміхнувся я, але серце досі набивало чечетку.
  - Пізніше посміємся, кидай її в сторону вовків.
  Гранати я рідко кидав, але цього разу мені пощастило, один труп і два ранених пса але й ті вде зі зграєю втекли.
  - Як ти там? Ще живий? - обізвався вояка.
  - Живий-живий, ну о обв'ящався, можна витягувати?
  - О, чути по голосу що граната свою справу гарно зробила, можеш витягувати, я готовий.
  - Ох і дякую я тобі, як на пост вернемся, я таку поляну накрию.
  - Я б зрадістю, але мені потрібно як найшвиче в сектор ваш попасти.
  - Ну значить за твоє здоров'я вип'єм, а тепер пішли вже а то я голодний.
  Досить веселою людиною виявився цей Шофер, цілу дорогу щось розповідав. І анекдоти, і місцеві міфи як от про "Білого коня", і просто історії з життя.
  От і прийшли ми, а він на повні легені:
  - Ей, салдафони, не спим!
Вони точно впізнали його голос, бо видетіли як обшпарені.
  - Які люди, та ще й живі!
  - А хлопець то не простий виявився, якого ви по слали.
  - Та ми вже самі зрозуміли.
  Довго вони ще сміялись, потім ще й поїли, воєнна тушонка виявилась не такою й гидкою.
  - А новачок де? - спитав після трапези врятований у колег.
  - Нема його - опустили вони голови, - пішов він за тобою, а найшов смерть.
  - Мисливець його впіймав... - доповний я.
  - Ех, пом'яним його, а ти друже йди, не будем тебе затримувати, тільки ось ще дещо.
  Підійшов він до мене і присів.
  - Я так розумію ти до бура зібрався?
  - Саме туди.
  - Навіщо туди ти зібрався, питати не буду, але можу допомогти.
  - У нас в секторі на базі тебе екіпірують чим зможуть.
  - Дуже дякую вам за це.
  Зібрався я, попрощався і вирушив дальше.